Проповідь на Сиропусну неділю

“На Вавілонських ріках, там ми сиділи ридали…”

337090_1

Уже третю неділю підряд, Церква співає пісню ізраїльських  невільників, які сумують і страждають в неволі, на чужій Вавілонській землі. Господь покарав їх за гріховне життя, вони стали рабами. Єрусалимський храм зруйнований, народ принижений і зневажений пригадує Сіон, жертвоприношення у Святому  Храмі, просить спасіння, а воно не наступає…

Ця пісня звучить і для нас з вами, поневолених гріховними пристрастями, невільників гріха, віддалених  від своєї Небесної батьківщини. Гріх має велику владу над нашими тілами. Не даремно апостол народів у своєму посланні до римлян, говорить: « Коли ж я роблю те чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх що живе у мені. О нещасна я людина, хто визволить мене від тіла цієї смерті» (Римл.7, 18-24)

Завтра починається великий піст, сприятливий час для боротьби і визволення з гріховної неволі. Через тілесний піст, ослаблюється людська плоть, притуплюються плотські бажання, і з’являється  благодатна можливість для  духовних роздумів. Через роздуми приходить усвідомлення свого гріховного стану, і Господь посилає можливість звільнення через покаяння.

Сьогодні я хочу розповісти вам про надзвичайно  могутній і дієвий засіб очищення душі яким є сльози покаяння. Апостол Петро все життя оплакував свій гріх відречення від Христа. І можливо через його сльози, Господь повернув йому втрачену ласку, і дав йому владу пасти Христові вівці і ягнята.

Мені пригадується одна життєва історія про  те, як сльози врятували від погибелі душу великого грішника. Колись давно жив на світі страшний розбійник. Маючи жорстоке серце і лиху вдачу, він вбивав кривдив грабував, не маючи жодної уяви про милосердя.

Одного разу він прибув до одного багатого але дуже богобійного чоловіка. Бажаючи обікрасти його він прикинувся бідним смиренним подорожнім. Господар прийняв його по християнськи, накормив, напоїв, запросив на нічліг, і навіть відпустив йому свою кімнату. Запаливши свічку біля  ікони Божої Матері, де завжди сам молився, він пішов спати у іншу кімнату.

Світло свічки в дивний спосіб освітлювало лик Божої Матері і це привернуло увагу розбійника. Йому пригадалася рідна мати, дитинство. Він згадав яким щасливим він був колись і яким він став тепер. Він давно не мав матері, вона рано померла, але тут біля нього була інша Мати, Мати Божа. Вона дивилася йому просто в душу, і сталося чудо. У розбійника пробудилася совість. Він упав перед іконою на коліна і став щиро молитися ,він каявся у своїх гріхах, гірко плакав, витираючи хустинкою сльози .

Господар будинку довго роздумував про свого гостя і не міг заснути. Коли ж він заснув, йому приснився дивний сон. Він побачив душу свого дивного гостя в оточенні Ангелів. Вони сперечалися і боролися за душу. Чорні ангели положили на вагу усі його гріхи, вбивства, насильства, грабунки, украдене золото і срібло, закривавлені трупи людей. Душа стоїть і тремтить від страху. З другого боку ваги стоять добрі ангели але нічого не можуть вдіяти. На протилежну сторону ваги вони положили лише одну монету, яку розбійник кинув колись жебракові.

Їм шкода нещасної душі, але допомогти їй не можуть бо немає добрих діл, розбійник не зробив  нічого доброго що могло б засвідчити на його користь. Але раптом один з ангелів ніби пригадав щось і швидко полетів на землю. Невдовзі він повернувся з мокрою від сліз хустинкою і положив її на вагу.  Сталося диво, мокра хустинка переважила тарілку з гріхами…

Господар прокинувся від цього дивного і страшного сну. На дворі вже світало. Він наляканий пішов у кімнату де ночував розбійник. Перед іконою Божої Матері догоряла свічка. Розбійника на ліжку не було, він лежав перед іконою із складеними на грудях руками. Він уже не дихав, а на грудях у нього лежала мокра від сліз хустинка.

Ця побожна розповідь повинна і в наших серцях розбудити жаль за гріхи, визвати сльози покаяння.  Люди не каються тому гріх панує у всіх сферах нашого життя.  Тільки покаяння і навернення до Бога може врятувати цей світ від погибелі, вивести з неволі. Життя за Божими заповідями гарантує усім людям добробут щастя і справедливість.

Розбійник про якого я розповідав вам, виростав без матері. Він не знав про Бога і Божі заповіді, тому його руки були в крові. Ми ж з вами не розбійники, ми християни. Ми будуємо храми, хрестимо дітей, слухаємо Боже Слово, ми освічені і цивілізовані люди, тому якщо ми вміємо грішити, то ми обов’язково повинні навчитися каятись.  «Обмийтеся !- закликає нас великий Шевченко – Образ Божий багном не скверніте »

Велику силу мають сльози покаяння. Вони здатні висвітлити найчорнішу, найгрішнішу душу, розм’ягчити найтвердіше найжорстокіше серце. «Блаженні ті що плачуть»- говорить Спаситель світу. Але нажаль, людина не завжди здатна плакати над своїми гріхами, бо сльози покаяння це надприродний дар Божий.

Тому якщо ми бачимо в храмі людину що плаче, чи то під час сповіді, чи то під час проповіді священика, то знаймо вона плаче не просто так. Вона плаче тому що Дух святий торкається струн її душі. Від цього ніжного дотику душа хвилюється і трепече, а через очі дзеркало душі, назовні виходять сльози радості.

Просімо Господа щоб у час великого посту, торкнувся наших сердець своїм Животворящим Духом, дав нам побачити наші прогрішення, подав нам сльози покаяння і визволив нас від лукавого.

 

АМІНЬ.

 

Березне 2019 р. Б.                                               Прот. Мирослав Синиця