НЕДІЛЯ ЖІНОК МИРОНОСИЦЬ

      Ось уже два тижні браття і сестри,

   при зустрічі християни вітають одні одних радісним стверджувальним вітанням, Христос воскрес і не сумніваючись у істинності такого твердження відповідають: Воістину воскрес!

         Осуджений людською невдячністю і злобою, померлий прибитим до хреста, Господь переміг владу смерті над людським тілом. Він воскрес із мертвих і своїм воскресінням відкрив усім людям дорогу до життя вічного.

         Першими свідками цієї радісної події, стали декілька побожних жіночок імена яких записані у Євангелії: Марія Магдалина, Марія Клеопова, Соломія, Іванна, Марфа і Марія, Сусанна. Але їхнє щастя не тільки в тому, що їхні імена на віки увійшли в історію спасіння людського роду, крім цього вони сподобились першими отримати благословення воскреслого Господа, почути Його голос.

             «Радійте і веселіться!» – промовив до них Спаситель. Бо ви воістину заслуговуєте цієї радості, у важкі для мене хвилини ви не покинули мене, не відвернулись від мене як це зробила більшість апостолів, ви разом із моєю Пречистою Матір’ю і улюбленим учнем Іваном до кінця були зі мною.     В той час коли цілий світ відвернувся від мене, ви стояли під Хрестом і ваша присутність додавала мені сили в терпінні страшних мук.

             Про подвиг цих святих жіночок можна писати богословські праці. Вони є представниками слабкої статі людства, прості немічні жінки. Але скільки любові, доброти і милосердя ми бачимо у їхній поведінці, як вони турбуються про Божого Сина. Вони не переймаються страхом перед юдеями, вони не бояться осуду книжників і фарисеїв і можливості бути відлученими від синагоги, вони смиренно віддають себе на служіння Богові. Їхнє служіння, послужило прикладом для багатьох побожних жінок-християнок, які вірою і правдою, безкорисно служили і служать Христовій Церкві.

             У древній церкві жінки відрізнялися палкою вірою і любов’ю до Господа. Із співом псалмів і усмішкою на устах, вони ішли на муки за Христа. Своєю поведінкою вони розбивали закам’янілі серця своїх мучителів і навертали їх до Бога. Їхніми іменами переповнений православний церковний календар, де за кожним іменем стоїть подвижницьке життя, приклад доброти , жертовності і самозречення, приклад страждань і смерть за ім’я Господнє. Приклад того, якою повинна бути сучасна жінка-християнка, і яким повинна бути її роль і служіння у Церкві Христовій.

             Як творіння Боже, жінка сама по собі є втіленням краси і ніжності, доброти і милосердя. Коли наш праотець Адам перший раз побачив це прекрасне творіння Боже якому було надано ім’я Єва, він радісно воскликнув: «Це кість від костей моїх плоть від плоті.»

                 Головне призначення жінки – народження дітей. Бути матір’ю почесний Богом установлений обов’язок жінки. Жінка спасається через дітонародження. В муках народжуючи дітей, жінка кормить їх своїми грудьми. Над їхніми колисками не досипає довгих ночей. Вона турбується про дітей і всю сім’ю, день і ніч не жаліючи ні своїх сил ні здоров’я. А коли дитя стає свідомим то матір першою засіває у його серце зерна доброго вічного святого.

               Вона бере дитинку за ручку і вчить її класти на себе перше хресне знамення. Ранком і в вечорі мати ставить дитинку перед іконою і разом з дитиною молиться, а в неділю і святкові дні, бере свою дитину за ручку і разом із нею іде до святої Церкви. Так у невпинних турботах минають літа, діти виростають і мов ті пташки в’ють свої гнізда, а багатостраждальна мати стає бабусею і знову все починається з початку. Знову недоспані ночі і сльози але вже над колискою внуків. Таким не легким і тернистим, є шлях материнства для справжніх матерів християнок.

             Не хочеться сьогодні згадувати про негативну сторону материнства. Про тих нещасних горе матерів які залишають дітей по смітниках, убиральнях, які поступають гірше звірів і тварин. Вони нещасні піддалися впливу тих, які не цінували людського життя, які вважали немає людини немає проблеми.

                 Хочеться пригадати що у нас в Україні, з давніх часів постать жінки матері стояла на високому п’єдесталі поваги і значимості. Візьмімо для прикладу Шевченка:

                                 У нашім раї на землі, нічого кращого немає,

                                 Як тая мати молодая, з своїм дитяточком малим,

                                Я перед нею помолюся, як перед образом святим.

                     Мати була у великій пошані, діти зверталися до неї на ви, ніхто не смів навіть подумати про матір щось лихе. Не те що дозволити собі якийсь образливий вислів в сторону матері. В західній Україні до 1939р. існувало свято День Матері. Воно святкувалося у другу неділю травня. У 1939 році в Галичину прийшли визволителі. Їм не сподобалось таке святе почитання матері. Свята матір України не вписувалась в образ їхньої матері. Із серпом і молотом в руках , у фуфайці і кирзовими чобітьми на ногах. Образ жахливого біоробота призначеного скоріше звертати гори ніж народжувати дітей.

            Свято День Матері заборонили святкувати. Його замінили чужим безідейним, космополітичним, днем жінки, до якого не перебірливі українці так звикли, що продовжують по інерції святкувати його вже у незалежній українській державі, навіть не згадуючи про свято День Матері відновлене у 2000р.

                 Євген Сверстюк говорить: «Свято матері є винятково правдивим. Що не кажіть, в нашому світі підробок і імітацій, мати залишається тією самою, що і тисячі років тому: вона в муках народжує дитину і любов її до дитини є материнською. Вона хоче щоб навколо був порядний світ, де не буде пасток, розставлених на її дитину… Через відродження материнства, ми будемо вертатися до традиції, і до релігії, і до надії…»

               Пригадуючи сьогодні жінок мироносиць, погляньмо на усіх наших жінок-матерів через призму святого Євангелія. Турбуючись про свої сім’ї, про своїх чоловіків і діточок, вони як ті мироносиці, не перестають турбуватися і про Христа, про Його святу Церкву. Особливої уваги заслуговує їхня щедрість, доброта, їхня материнська турбота про священиків, яких Христос поставив душпастирями.

           А інакше і бути не може, адже їх, жінок, завжди більше у церкві. Вони створені Богом для того щоб примножувати добро. На їхніх материнських молитвах тримається всесвіт. Вони складають фундамент церкви, у них закладена велика сила любові. У їхніх серцях палає невгасимий вогонь віри, і їхні добрі діла, без сумніву, записуються в небесних книгах Божого Агнця.

         І на завершення моє пастирське побажання для вас дорогі жінки і матері. Усі ми очікуємо загального воскресіння, коли Господь прийде у славі судити живих і мертвих. Його не можна буде ні підкупити, ні обманути. Усі наші таємні діла стануть явними, і поділах наших ми будемо або осуджені або помилувані.

         Багато людей тоді почують страшний вирок судді: «Ідіть від мене прокляті! Яне знаю вас!» Вам же я бажаю потрапити в число тих, які почують слова радості: «Прийдіть до мене, благословенні мого Отця, і займіть місце приготовлене вам при створенні світу.»

                                                 АМІНЬ.

Прот. Мирослав Синиця.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>