Філософ Плутарх (46-119 рр.) написав велемовні слова: «Ви можете стрінути міста без мурів, без науки, без королів… міста, яким не потрібні гроші, театри, цирки, але ніхто не бачив міста без свя­тині, без божества, без молінь, без присяги, без благальних і вмилостивлюючих жертв. Легше збудувати місто в повітрі, ніж без віри в божество». А де є віра в божество, там – священики.

У поганських народів, як у єгиптян, вавилонців, індійців, греків, римлян та інших, священики мали велику пошану. Вони приноси­ли жертви богам, об’являли або пояснювали людям волю богів, тобто були пророками і пильнували дотримання Закону. Старозавітні свя­щеники втішалися різними привілеями.

У Новому Завіті Ісус Христос установив своє священство. «Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли» (Йо. 15, 16). Священики мають від Спасителя світу мандат навчати і представ­ляти Небесного Архипастиря в християнських громадах. Святий Павло пише: «Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас» (II Кор. 5, 20). У цьому криється велика гід­ність Христового священика.

Отці Вселенської Христової Церкви з найбільшою пошаною висловлюються про священство. Святий Іван Золотоустий, дові­давшись, що церковна влада наміряє висвятити його на священи­ка, утік із міста і написав чудовий твір про священство, де є такі слова: «Наскільки душа перевищує тіло, настільки священство вище понад усяку владу». «Уста, що через них говорить Бог, це уста Божі».

Світ цінує науку. Чи може бути ліпша наука, ніж непомильне Боже слово, що його проповідує Христовий священик? Євангельське слово має більше мудрости, ніж усі бібліотеки на нашій планеті.

Світ поважає славних лікарів, – священик є лікарем, який оздо­ровляє і гоїть рани безсмертних людських душ.

Світ має в пошані вишколених юристів, адвокатів, – священик є юристом, адвокатом, який стає в обороні душ, котрим загрожує віч­на кара від справедливого Судді.

Світ цінує визначних архітекторів, – священик є архітектором і художником, який молитвою, проповіддю Божого слова і Святими Тайнами розбудовує нерукотворні храми святости в душах, відкуп­лених кров’ю непорочного Агнця Божого (І Пт. 1, 19), і відтворює образ Сина Божого на канві віруючих душ.

Світ цінує багатство, – священик завідує скарбами заслуг крови і смерти Богочоловіка – непорочного Божого Агнця.

Світ чваниться перемогами, – священик Божою ласкою здобуває душі для Неба, а одна душа перед Богом цінніша за всі скарби видимого світу.

Велич та гідність Христового священика головно в тому, що він приносить Трисвятому Богові Безкровну Жертву Божественної Лі­тургії, уділяє вірним Святі Тайни і так продовжує на землі діло Христового відкуплення. Як усі нащадки грішного Адама, свяще­ник – немічна людина, створена із земного пороху, але він є тим порохом у руках Спасителя, що відкриває очі сліпцеві. Він є краєм Христової одежі, яка спроваджує цілющу силу на всіх тих, що шу­кають оздоровлення.

Священик є посланцем Сина Божого. Священицькі чинності спря­мовані до душ, відкуплених кров’ю непорочного Агнця. Новозавітній священик – це посланець і слуга Христовий. «Як мене послав Отець, так я посилаю вас» (Ів. 20, 21). «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи» (Мт. 28, 19). «Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли» (Ів. 15, 16).

Тому новозавітні священики завжди мали глибоку пошану. Ці­сар Константин Великий ніколи не приймав скарг на священиків. Наш князь Ізяслав часто запрошував до себе Теодосія Печерського і з насолодою слухав його поучень про вічне життя. Князь Святослав так радів з відвідин отця Теодосія Печерського, що одного разу мо­вив: «Кажу тобі, отче, правду: якщо б мені сповістили, що мій батько встав із мертвих, я не радів би так, як з твого приходу». Князь Воло­димир Мономах повчав своїх синів: «З любов’ю приймайте благо­словення від єпископів та ігуменів, не стороніться їх, а любіть, ша­нуйте та обдаровуйте, щоб вони вставлялись за вас перед Богом».

Святий Авґустин в одній проповіді до вірних сказав: «Я – християнин і священик. Як християнин, маю обов’язок старатися про свою душу, а як священик зобов’язаний дбати про освячення ваших душ. З цього я здаватиму іспит перед справедливим Богом».

З волі Христової священики повинні бути слугами повіреного їм Божого люду, мають служити повіреним їм душам. «Хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і усім слугою» (Мр. 9, 35). «Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мр. 10, 45). У Євангелієві від святого Луки читаємо: «Більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга» (22, 26).

На Тайній Вечері Ісус Христос – Небесний Первосвященик – пред­вічний Бог – обмив ноги апостолам. Скінчивши вмивання ніг, Ісус промовив: «Чи знаєте, що я зробив вам? Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є. Тож коли вмив вам ноги я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив» (Ів. 13, 12-15).

У Книзі Сираха читаємо таке повчання: «Усією душею Господа шануй і священиків Його поважай» (7, 29). Кожна парафія – то християнська, віруюча родина, всі члени парафії – це брати і сестри в Христі Господі, тож всі повинні жити в мирі, любові, у взаємній співпраці, всім повинно лежати на серці добро парафії.

Молімося щиро, щоб Господь Бог благословив наш народ ревними священиками, добрими пастирями віруючих душ.