5 Неділя Великого посту.    

                                                 «Ви не знаєте чого просите…» (Мф.10.38.)

        Такою була відповідь Спасителя світу на несподіване прохання апостолів Якова та Іоана, синів Заведеєвих . Розмова відбулася незадовго до Його  страждань і смерті.

        Тихе життя у Назареті, залишалось у минулому. В оточенні своїх учнів і  Апостолів, Ісус Христос ішов до Єрусалиму, щоб там разом з ними відсвяткувати останню у своєму земному житті, іудейську паску. Серце Господа було сповнене смутку і скорботи. Він знав, що за свою любов до людей, він отримає від них чорну зраду,  невдячність, страждання і терновий вінок як насмішку, над Його царським походженням.

         Він бачив себе, залитого кровавим потом, на Оливній горі. Він бачив Іуду з Іскаріоту, який наближається до нього щоб покласти на Його святе обличчя поцілунок зради. Він бачив себе із зв’язаними руками перед Понтійським Пілатом. Він бачив свою Матір, серце якої розривається від болю. Він чув свист нагаїв і крик оскаженілого натовпу: «Розіпни Його! Роз1пни!»

        Крім цього, Господь знав, що навіть Апостоли, яких Він навчав на протязі трьох років, яким приділив стільки уваги і любові, покинуть Його і розбіжаться як розполохані вівці. Усе це наводило на Христа смуток  печаль і невимовний душевний біль.

         «Ось ми ідемо до Єрусалиму, – говорить Спаситель, – Син людський буде виданий в руки книжників і первосвящеників, Його засудять на смерть і видадуть в руки поган і будуть над ним насміхатися і плювати на Нього і вб’ють Його, але на третій день Він воскресне.» (Мк.10. 33-34.)

         Апостолам було моторошно від почутого. Про те, вони і припустити не могли що його слова можуть стати дійсністю. Розповідь Христа, прозвучала для них як одна із Його притч, із прихованим змістом. Бачивши Його чудесні діла, вони були більше ніж переконані, що Він, Месія, могутній цар, який має владу не тільки над  людьми, але і над духами. якому підкоряються стихії природи,  по слову якого відбувається воскресіння з мертвих, а отже Він зможе легко постояти за себе  знищити своїх ворогів і утвердити своє месіанське царство.

         Ми бачимо як до Господа підходять два його улюблені учні,  Апостоли Іоан та Яків. Підходять не для того щоб Його утішити, підтримати морально. Ними керує жадоба до величі і слави. «Постав нас у славі своїй, одного праворуч а другого ліворуч себе» – так відверто і безсоромно, вони формулюють своє егоїстичне бажання.(Мк.10. 37.)

         Господь засмучений тим фактом що за три роки навчання, Його учні так і не засвоїли до кінця Його божественної науки. Лагідно і терпеливо Він пояснює своїм учням про недоречність такого прохання, що у Його царстві буде не так як на землі ,де панують одні над одними. Там перші будуть останніми, а останні першими. «Тому хто з вас хоче бути великим, нехай буде всім слугою, а хто хоче бути першим, нехай буде всім рабом. Бо і Син людський прийшов не для того щоб Йому служили, але щоб самому послужити і душу свою віддати за багатьох.» (Мк.10. 43-45.)

        Прохання Апостолів Якова та Іоана були відкинуті Спасителем, як такі що не були обґрунтовані теоретично, – «Не знаєте чого просите…»- а їхній зміст, суперечив змісту Євангельських істин « Шукайте найперше Царства Божого і правди Його, а все решту вам дасться.»

         Ми також звертаємось до Бога із своїми проханнями, але не завжди отримуємо, не зважаючи на обіцянку, – «Просіть і дасться вам, стукайте і відчинять вам.» Чому такі явища мають місце у нашому житті? Чому Господь не завжди поспішає виконувати наші прохання?

         Людський розум є частково пошкоджений вірусом гріха, він не здатний дати правильну відповідь на ці питання. Тому звернімося до розуму Божественного, який щедро промовляє до нас через людей натхненних Святим Духом. Відкриймо соборне послання брата Господнього по плоті, першого єпископа Єрусалиму Якова.

           «Просите та не отримуєте, тому що просите не для добра, а для задоволення своїх пожадливостей.»(Як.4.9.) Тому Христос сьогодні докоряє нам: «Не знаєте чого просите». Господь навчає нас просити в молитві самого необхідного, хліб наш насушний дай нам сьогодні, прости нам провини наші, не введи нас у спокусу, визволи нас від лукавого. Шукайте найперше Царства Божого і правди Його, а все решту вам дасться.

            Священне писання  старого завіту розповідає нам таку подію. Після смерті царя Давида, царський престол зайняв його син Соломон. Він відрізнявся великою вірою і побожністю. Тому Господь – Бог сказав йому: «Проси у мене чого хочеш.»  Уявімо собі таку ситуацію. На місці Соломона стоїть кожен з нас, і має можливість отримати що хоче.  Було б надзвичайно цікаво послухати наші прохання, мабуть вони були б різноманітними і надзвичайно цікавими. Про те я переконаний, що ніхто із тут присутніх не просив би того, що просив у Бога цар Соломон.

            Цар Соломон просив у Бога мудрості. Для багатьох з нас, таке прохання видається смішним, але для Бога воно є приємним і доречним. Почувши таке прохання від молодого царя, Бог дарував йому не тільки мудрість, Бог благословив його великою могутністю і славою.

          І ми звертаючись до Бога стараймось бути мудрими. Уникаймо таких егоїстичних прохань, якими були прохання Іоана та Якова. Бог є любов, тому і наші прохання мають бути сповнені доброти і любові. Ні в якому разі не можна просити у Бога для когось зла. Навіть для тих кого ми вважаємо ворогами. Бо християнська любов повинна бути всеохоплюючою і безмежною. «Любіть ворогів ваших. Благословляйте тих хто вас проклинає, моліться за тих хто вас зневажає.»- так поступав Спаситель світу сповняючи своє месіанське  служіння, і таких поступків Він чекає від нас.

         Пам’ятаймо! Хто хоче бути великим, нехай буде всім слугою, а хто хоче бути першим нехай буде всім рабом.

                                                  АМІНЬ.

 

Митр. Прот. Мирослав Синиця